Не чекати, поки заводи оживуть. Як Кривий Ріг може врятувати свою економіку вже зараз

Промисловий Кривий Ріг. Фото: А. Данилюк / туристичний портал Кривого Рогу

У Кривому Розі зараз дуже легко впасти у дві крайнощі. Перша - кричати, що все пропало. Друга - заспокоювати себе казкою, що треба просто трохи потерпіти, Арселор знову запустить домни, ГЗК повернуться на довоєнні обсяги і життя стане таким, як було.

Можливо, великі підприємства справді відновлять роботу. Я дуже на це сподіваюся. Але будувати майбутнє 600-тисячного промислового міста на слові "можливо" - це приблизно як планувати сімейний бюджет, виходячи з того, що наступного місяця Ви точно виграєте у лотерею.

Попередні матеріали цієї серії були про те, що означає зупинка великих підприємств для Кривого Рогу, і про те, чому влада міста знала про небезпечну залежність від ГМК задовго до нинішньої кризи. Тепер найважливіше питання: добре, заводи стали. А що ми можемо зробити зараз?

Не через двадцять років. Не після війни. Не після того, як прилетить казковий інвестор із мішком доларів. А вже зараз, використовуючи те, що місто реально має: землю, комунальне майно, інженерів, робітників, залізницю, дороги, промислові території, університети, величезні енергетичні потреби і, зрештою, один із найунікальніших промислових ландшафтів Європи.

Спочатку головне: міська рада не безсила

У коментарях під будь-яким матеріалом про економіку обов'язково знайдеться людина, яка напише: "А що може міська рада? Заводи приватні, тарифи державні, війна взагалі від нас не залежить".

Так, міськрада не може наказати ArcelorMittal запустити домну. Не може скасувати CBAM. Не може знизити державний тариф на електроенергію і відкрити морські порти.

Але Закон України "Про місцеве самоврядування" прямо відносить до повноважень міських органів підготовку та реалізацію програм соціально-економічного розвитку, сприяння інвестиційній діяльності, управління комунальним майном, бюджетом та місцевою інфраструктурою.

Простими словами: мерія не може керувати світовою ціною на сталь, але вона може зробити місто таким, куди вигідно поставити завод, склад, ремонтне підприємство або технологічну компанію.

Першоджерело: Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" .

Перше правило: не рятувати стару економіку. Побудувати поруч другу

Було б великою помилкою зараз вирішити, що завдання міста - будь-якою ціною повернути все у 2021 рік.

ГМК Кривому Рогу потрібен. Металургія потрібна. Видобуток потрібен. Це десятки тисяч робочих місць, величезні податки, технології, інфраструктура і частина ДНК міста.

Але нормальна економіка - це коли проблема одного сектора не валить усе місто.

Уявіть сім'ю, де працює лише одна людина. Зарплата чудова - 80 тисяч гривень. Усі задоволені, поки робота є. Але якщо ця людина завтра втрачає роботу, доходи сім'ї падають майже до нуля.

А тепер інша сім'я: одна людина отримує 35 тисяч, друга - 25, ще є невеликий бізнес, квартира здається в оренду. Загальний дохід може бути навіть меншим. Але якщо одна робота зникає, родина не падає з дев'ятого поверху.

Оце і є диверсифікація. І саме так треба перебудувати Кривий Ріг.

Не один парк на 26 гектарів. Нам потрібні десятки готових майданчиків

Індустріальний парк "Кривбас" потрібно добудовувати. Питань немає. Але навіть якщо він завтра запрацює на повну, одним майданчиком економіку такого міста не врятувати.

Візуалізація індустріального парку "Кривбас". Джерело: інвестиційний портал Кривого Рогу

Кривий Ріг має величезну перевагу, якої немає у більшості українських міст: промислові території, залізничні гілки, потужні електромережі, старі виробничі майданчики, дороги і людей, які знають, що таке справжнє виробництво.

Треба провести повну інвентаризацію і зробити відкриту карту хоча б 20-30 майданчиків. Не красивий PDF, який завантажить три чиновники. Нормальний сайт, де інвестор бачить: ось 5 гектарів, ось електрична потужність, ось вода, ось залізниця, ось власник землі, ось екологічні обмеження, ось контакт людини, яка проведе проєкт від першого дзвінка до початку будівництва.

Якщо для того, щоб зрозуміти, чи можна поставити у Кривому Розі невеликий завод, підприємець має два місяці ходити кабінетами, він просто поставить його в іншому місті.

Найцікавіша можливість з'явилася буквально зараз

2 вересня 2026 року Верховна Рада змінила законодавство про індустріальні парки. У законі з'явилося поняття екоіндустріального парку і так званого промислового симбіозу.

Звучить страшно, але ідея дуже проста: відходи одного підприємства стають сировиною для іншого. Надлишкове тепло одного заводу може використовувати сусіднє підприємство. Очищена вода може використовуватися повторно. Енергія може вироблятися всередині парку.

А тепер подивіться на Кривий Ріг.

Мільйони тонн відвалів. Шлаки. Хвости збагачення. Техногенна сировина. Величезні промислові площі.

Те, що сто років вважалося нашою екологічною проблемою, може стати частиною нової економіки.

З цього можна виробляти дорожні та будівельні матеріали, вилучати залишкові корисні компоненти, створювати продукцію для будівництва і використовувати відходи як вторинну сировину там, де це технологічно та екологічно допустимо.

І тут я б узагалі поставив перед містом амбітну мету: зробити Кривий Ріг найбільшим в Україні центром переробки промислових відходів.

Першоджерело: Закон України №4961-IX від 02.09.2026 про вдосконалення функціонування індустріальних парків .

Невелика ремарка для тих, хто дочитав сюди.

Цей матеріал - не переказ пресрелізу. Щоб зрозуміти, що місто реально може зробити, я переглядаю закони, програми державної підтримки, можливості місцевих запозичень та інструменти, якими користуються інші громади.

Якщо Вам потрібні саме такі матеріали, а не чергові "сьогодні відбулася нарада", Ви можете допомогти мені робити їх далі. Саме підтримка читачів дозволяє витрачати час на пошук рішень і документів.

А гроші звідки?

Це справедливе питання. Можна придумати хоч десять індустріальних парків, але якщо до них немає дороги, електрики, води і каналізації, це просто красиві прямокутники на карті.

І тут є те, про що варто говорити голосніше: держава вже має механізм підтримки індустріальних парків. У 2026 році Міністерство економіки приймає заявки на фінансування облаштування інфраструктури та компенсацію витрат на підключення до мереж.

Тобто місто не обов'язково має саме побудувати інвестору завод. Його задача значно простіша і розумніша: зробити місце, де приватному бізнесу вигідно цей завод побудувати.

Земля готова. Дорога є. Електрика підведена. Вода є. Документи зрозумілі. Підключення не займає два роки.

Ось тоді починається конкуренція не за "хто привезе мера на форум", а за реальний капітал.

Джерело: Міністерство економіки - державне стимулювання індустріальних парків у 2026 році .

500 маленьких заводів можуть бути важливішими за один великий

Кривий Ріг десятиліттями звик мислити гігантами. Якщо завод - то на десять тисяч людей. Якщо інвестор - то транснаціональна корпорація. Якщо проєкт - то на мільярди.

Але майбутня стійкість міста може складатися зовсім інакше.

Уявімо не один завод на 10 тисяч людей, а 500 підприємств, де працює по 20-50 людей. Хтось виробляє металеві деталі. Хтось ремонтує електродвигуни. Хтось робить промислову автоматику. Хтось виготовляє причепи, меблі, спецодяг, насоси, обладнання для сільського господарства.

Якщо один із них закриється, місто цього майже не відчує. Якщо один великий гігант закривається - ми зараз бачимо наслідки.

Тому я б створив міську програму умовно під назвою "500 виробництв". Не роздавати гроші знайомим підприємцям. А створити інфраструктуру: невеликі готові цехи, дешеву оренду комунальних приміщень через відкриті конкурси, допомогу з грантами, сертифікацією, експортом та закупівлею обладнання.

Люди з Арселору та ГЗК - це не проблема. Це готова економіка

Найгірше, що можна зараз зробити з працівниками великих підприємств, - дивитися на них лише як на потенційних безробітних.

У цих людей є те, що неможливо швидко купити за гроші: досвід.

Електрики, механіки, зварювальники, енергетики, автоматники, технологи, машиністи, ремонтники. Люди, які десятиліттями працювали з обладнанням, яке коштує мільйони доларів.

Замість пропозиції "є вакансія слюсаря у комунальному підприємстві" місто може створити програму, яка допомагатиме таким людям запускати власні маленькі виробництва.

Три механіки знають, як ремонтувати насосне обладнання? Допомогти їм знайти приміщення, грант і перших клієнтів. П'ять автоматників можуть збирати шафи керування? Дати їм можливість вирости у компанію. Інженери можуть проєктувати модернізацію старого обладнання? Допомогти продати ці послуги не лише у Кривому Розі.

Через п'ять років із таких команд можуть вирости десятки підприємств.

Кривий Ріг може стати ремонтною столицею України

Ми часто намагаємося придумати для міста щось абсолютно нове, хоча варто почати з того, що ми вже вміємо краще за багатьох.

Криворіжці десятиліттями ремонтують гірничу техніку, електродвигуни, конвеєри, насоси, гідравліку, вагони, металоконструкції та обладнання, яке у звичайному місті людина бачить хіба що на YouTube.

Чому не перетворити це на окрему міську спеціалізацію?

Гірнича техніка. Будівельна. Залізнична. Сільськогосподарська. Комунальна. Енергетичне обладнання.

Не треба чекати, поки до нас прийде Siemens. Можна виростити свої десятки компаній, які ремонтуватимуть і модернізуватимуть техніку для всієї країни.

Машинобудування, яке ми колись втратили

Ще у 2012 році Юрій Вілкул зі співавторами називав машинобудування одним із напрямків диверсифікації міста.

І це логічно. Якщо у Вас є метал, інженери, зварювальники, залізниця та величезний внутрішній промисловий ринок, дивно все це використовувати лише для видобутку сировини.

Кривий Ріг може виробляти запчастини, металоконструкції, насосне обладнання, конвеєрні системи, електричні шафи, промислові датчики, обладнання для шахт і кар'єрів.

Не один гігантський завод. Десятки середніх виробників.

Місто може допомагати бізнесу навіть своїми закупівлями

Тут треба бути дуже обережними. Міська рада не може просто написати у тендері: "Купуємо тільки у криворізьких". Це було б обмеженням конкуренції.

Але можна зробити інше.

Публікувати великий прогноз закупівель на рік або два вперед.

Наприклад, місто знає, що через рік йому знадобляться тисячі світильників, сотні насосів, автобусні павільйони, меблі, спецодяг, металоконструкції чи програмне забезпечення.

Місцевий бізнес бачить цей попит заздалегідь і може підготувати виробництво, сертифікацію, персонал і вже потім чесно конкурувати у Prozorro з усіма.

Місто нічого нікому не дарує. Просто перестає тримати майбутній попит у тумані.

До речі, цей матеріал уже значно довший за звичайний пост у Facebook.

Саме тому я веду цей блог: тут можна не втиснути складну проблему у три абзаци, а нормально розібрати, що законно, що реально, а що просто гарно звучить у промові.

Якщо вважаєте таку роботу корисною для Кривого Рогу, можете підтримати наступні матеріали. Навіть маленькі внески читачів дають незалежному блогу дуже важливу річ - час.

А ще Кривому Рогу потрібна нормальна логістика

Ми велике промислове місто з залізницею, вантажними потоками і транспортними коридорами. Це актив, на якому теж можна заробляти.

Великий складський та логістичний комплекс, контейнерний термінал, холодильні склади, центр комплектації вантажів, майданчик для переробки агропродукції - це не фантастика.

Місто саме не повинно ставати транспортною компанією. Воно має підготувати землю, містобудівні документи та інфраструктуру і знайти приватного оператора.

Для таких проєктів існує механізм публічно-приватного партнерства. За законом територіальна громада може бути публічним партнером щодо об'єктів комунальної власності.

Першоджерело: Закон України "Про публічно-приватне партнерство" .

Гроші можна не лише витрачати. Їх можна позичати під розвиток

Тепер трохи складніший, але цікавий інструмент - муніципальні облігації.

Пояснюю простими словами. Місто може позичити гроші у інвесторів, випустивши свої облігації. Люди або компанії купують їх, місто отримує гроші зараз, а потім у визначений строк повертає борг із відсотками.

Це не безкоштовні гроші. Якщо позичити дурно і проїсти - буде борг.

Але якщо позичені гроші йдуть, наприклад, на електромережу, дорогу та воду до нового промислового району, де потім з'являться підприємства і податки, це вже може мати економічний сенс.

У 2026 році НКЦПФР спростила процедуру випуску місцевих облігацій. Бюджетний кодекс прямо дає міським громадам право здійснювати внутрішні місцеві запозичення у встановленому порядку.

Я б навіть розглядав окремий продукт - умовні "Облігації розвитку Кривого Рогу", але лише за однієї умови: кожна гривня має йти на конкретний актив, а всі платежі повинні бути публічними.

Документи: Бюджетний кодекс України ; новий порядок випуску облігацій внутрішніх місцевих позик, 2026 рік .

Енергія може стати перевагою, а не тільки проблемою

Сьогодні будь-який великий інвестор в Україні одним із перших поставить питання: "А що у Вас з електрикою?"

І тут Кривий Ріг може спробувати бути розумнішим за інших.

Нові правила індустріальних парків дозволяють виробництво та зберігання електроенергії, альтернативну генерацію і когенерацію.

Отже, промисловий майданчик майбутнього - це не просто шматок землі з дорогою. Це може бути територія із сонячною генерацією, батарейними накопичувачами, когенераційною установкою та власною системою енергоменеджменту.

У країні, де перебої з енергією можуть вирішувати долю виробництва, наявність більш стабільного локального енергозабезпечення може коштувати інвестору більше, ніж знижка на землю.

А тепер речі, які сьогодні звучать трохи божевільно

Я спеціально залишив їх на кінець. Бо місту потрібні не тільки рішення на наступний бюджетний рік. Треба іноді дозволяти собі думати на двадцять років уперед.

Кар'єр як величезний акумулятор

У Кривому Розі є величезні перепади висот у кар'єрах. У світі існує технологія гідроакумулюючих електростанцій: коли електрики забагато, воду насосами піднімають нагору. Коли електрика потрібна - вода спускається через турбіни і виробляє її назад.

Чи можна використати конкретний криворізький кар'єр для такого проєкту? Я не знаю. І той, хто зараз без інженерних розрахунків скаже "так", теж не знає.

Але це саме той випадок, коли місту варто замовити техніко-економічне дослідження. Іноді кілька мільйонів гривень на нормальне ТЕО можуть показати, що під ногами лежить проєкт на мільярди. А можуть показати, що ідея безглузда. Обидві відповіді корисні.

Полігон для роботизованої техніки

Кривий Ріг має кар'єри, промислові дороги, пил, перепади висот і важкі умови. Те, що для туриста виглядає як суворий індустріальний пейзаж, для виробника автономної техніки може бути прекрасним полігоном.

Автономні вантажівки, промислові дрони, роботизовані машини, комп'ютерний зір для кар'єрів, дистанційне керування - усе це треба десь випробовувати.

І замість того, щоб просто продавати світу руду, Кривий Ріг може одного дня продавати технології, які дозволяють цю руду видобувати.

MiningTech замість чергової "української Кремнієвої долини"

Я не бачу сенсу намагатися перетворити Кривий Ріг на другий Львів чи Київ. Ми програємо цю гонку ще до старту.

А от створити центр технологій для шахт, кар'єрів, енергетики, металургії та важкої промисловості - це вже природно.

Університети, підприємства, інженери, лабораторії, стартапи. Рішення для автоматизації. Дрони для промислового моніторингу. Датчики. Роботизована техніка. Енергоефективність.

Це вже не "Кривий Ріг продає тонну руди".

Це "Кривий Ріг продає систему, яка дозволяє всьому світу дешевше добувати мільйони тонн".

Індустріальний туризм, який не соромно продавати світу

У нас є ще один актив, до якого ми настільки звикли, що перестали помічати його масштаб.

Кар'єри, шахти, провалля, промислові панорами, старі виробничі об'єкти. Для криворіжця це дорога на роботу. Для людини з Нідерландів чи Німеччини це може виглядати як інша планета.

До війни Кривий Ріг уже розвивав промисловий туризм, а кілька об'єктів міста потрапляли на європейську карту індустріальної спадщини.

Після завершення війни можна думати значно масштабніше: безпечні оглядові майданчики, музей важкої промисловості, великі маршрути, фестивалі, відновлені промислові об'єкти, можливо навіть канатна дорога біля одного з безпечних туристичних майданчиків.

Звучить смішно? У Європі люди платять гроші, щоб побачити старі шахти та заводи. Ми маємо все це у масштабі, який їм і не снився.

Про промисловий туризм Кривого Рогу: історія розвитку промислового туризму міста .

Якщо Ви дійшли аж сюди, значить розмова про майбутнє міста Вам не байдужа.

Я хочу продовжувати цю серію: окремо розібрати промислові землі, можливості переробки відвалів, державні програми для індустріальних парків і те, скільки реально може коштувати створення нових робочих місць.

Якщо хочете допомогти мені копати далі, тут є сторінка підтримки "Думок Крізаліса". Цей блог існує завдяки людям, які вважають, що Кривому Рогу потрібні не лише офіційні пресрелізи, а й незалежна розмова про те, куди ми взагалі йдемо.

Що я б зробив у перші 100 днів

Усі ці ідеї можна обговорювати роками. Тому я б почав не з чергової стратегії на 200 сторінок, а з речей, результат яких можна побачити протягом кількох місяців.

Перше - повна інвентаризація промислової землі, пустих цехів, комунальної нерухомості та готових майданчиків. Друге - відкрита карта цих об'єктів із електрикою, водою, дорогами і статусом документів. Третє - окрема програма для працівників ГМК, які хочуть перекваліфікуватися або створити власний виробничий бізнес.

Паралельно місто повинно подати "Кривбас" на всі доступні державні програми фінансування інженерної інфраструктури і вивчити можливість перетворення його на екоіндустріальний парк. Треба підготувати щонайменше три великі проєкти для приватного капіталу: логістичний комплекс, кластер переробки промислових відходів та енергетичний проєкт.

І я б запровадив один дуже простий показник роботи міської економічної політики.

Скільки нових постійних робочих місць поза ГМК реально створено у Кривому Розі за рік?

Не скільки підписали меморандумів.

Не скільки провели форумів.

Не скільки разів написали слово "інвестор" у пресрелізі.

Підприємство відкрилося? Люди прийшли працювати? Зарплата виплачується? Податки зайшли до бюджету?

Тоді рахуємо.

Може, найголовніше - перестати боятися великих ідей

Кривий Ріг завжди жив масштабами. Найглибші шахти, величезні кар'єри, комбінати, кілометри промислових зон. Тому трохи дивно, що економічні плани останніх років часто зводяться до чергового меморандуму, кількох десятків робочих місць і красивої візуалізації майбутнього.

Не всі ідеї з цього тексту спрацюють. Кар'єр може виявитися непридатним для накопичення енергії. Великий логістичний центр може не зійтися за економікою. Частина промислових відходів може бути невигідною для переробки.

Це нормально.

Ненормально інше - нічого не перевіряти, бо "раптом не вийде".

П'ятнадцять років тому Кривий Ріг уже знав, що небезпечно залежати від однієї промислової моделі. Сьогодні ми отримали рахунок за те, що змінювали її надто повільно.

Другий шанс може бути останнім.

Тому питання вже не в тому, чи повернеться старий Кривий Ріг. Питання - чи вистачить нам розуму нарешті побудувати новий.